Нова система книги відгуківВідтепер автоматичне додавання відгуків за кілька секунд. Проведено косметичні зміни

Останні (5) | Всі | Додати новий



Лариса Мицик 2017-10-25 10:01:46

Шановна Наталіє Дмитрівно! Дякую за Вашу творчу працю з учнями УФМЛ та прекрасний змістовний сайт. Дуже хочу поспілкуватися з Вами, тому прошу додати мене до Списку Ваших друзів у Фейсбуці (запит відправила) або написати коротке повідомлення на електронну адресу lmytsyk@yahoo.com З повагою, мама Вашого учня Лариса Мицик


Ольга Степанывна Яремійчук 2017-03-22 02:07:13

Негайно викиньте зі шкільної програми Шекспіра і Шевченка!


Зараз відбувається обговорення проектів нових шкільних програм з літератури. До процесу активно долучилося українське радіо і висвітлило низку проблем, на які не можна закривати очі.
13 березня на програму «Старшокласник» (http://www.nrcu.gov.ua/schedule/period-items.html?channelID=1) ведучий Андрій Любіч запросив молодого асистента Національного музею Тараса Шевченка і досвідчену вчительку української мови і літератури фізико-математичного ліцею Київського національного університету ім. Т. Шевченка Наталю Дмитрівну Порало для пошуку відповіді на питання: «Чи завжди твори, що увійшли до шкільної програми з української літератури, є зрозумілими для учнів?».
Насамперед – велика вдячність ведучому і запрошеним гостям за щирість і відвертість, нестандартність мислення. А далі – трохи сарказму – наперед вибачайте: теж щиро і відверто. Який висновок можна зробити з почутого? Учням ліцею пощастило з вчителькою (хоча не з усіма її твердженнями я особисто погоджуюсь). А от чи пощастило зі шкільними вчителями й університетськими викладачами молодому асистенту-шевченкознавцю? Головні претензії до творів шкільної програми, які прозвучали з його вуст і були здебільшого підтримані ведучим: українська література (на відміну від зарубіжної) – «аграрна», «сільськогосподарська», «народницька», депресивна, безперспектива, застаріла, сповнена суму і нещасть, навіть кохання найчастіше закінчується трагічно, а треба, щоб було весело і оптимістично, розважально, грайливо і життєрадісно. Тому, на його переконання, слід позбутися в програмі більшості творів, які не мають хепіенду, щоб не травмувати дитячу психіку і не виховувати комплекс жертви. Гадаю, якби асистент був знайомий ще й із зарубіжною класикою, то на цих же підставах вимагав би заборонити всі до одної криваві, завалені трупами трагедії Шекспіра (а особливо «Ромео і Джульєтту»), «Американську трагедію» Драйзера, «Мартіна Ідена» Джека Лондона, «Мадам Боварі» Флобера, всього Достоєвського (особливо – «Униженные и оскорбленные»!), майже всього Хемінгуея, «Шинель» Гоголя та й «Тараса Бульбу» теж. А що вже й казати про «1984» Оруела?! Заборонити навіть згадувати! І взагалі – мерщій назад, до світлого радянського минулого і оптимістичного соціалістичного реалізму, який упевнено приведе молоде покоління до осяйного Комунізму! Головне – аби діти не думали про сумне, а жили весело і безтурботно.
А як у школярів із почуттям гумору? Молодого експерта ображає «Кайдашева сім’я». Але ж нація, яка може посміятися над своїми вадами, – здорова, сильна нація. Пригадую, як ми – учні столичної школи № 117 в самісінькому центрі Києва – реготали до сліз, коли на уроці читали цю повість в особах (а це, за сучасною термінологією, – інтерактивне навчання!). Я радила б ще й «Старосвітські батюшки і матушки» І. Нечуя-Левицького – стільки гумору, такі типажі! І не про кріпаків ідеться (яких так сахається асистент), а про сільську інтелігенцію та духівництво. Я, коли перечитую, сміюся на кожній сторінці. Думаю, восьмикласники читали б залюбки. Та й в кого ж мови вчитися, як не у Нечуя-Левицького? А із серйозних і актуальних його творів варто повернути до програми «Хмари» – там розкрито суть багатьох проблем сьогодення.
Під час радіопередачі вчителька Наталя Дмитрівна стала на захист новели «Я (Романтика)» Хвильового. Цей короткий твір треба читати й перечитувати всім. Це як обов’язкове щеплення від сказу – від безумства тоталітаризму, коли революційна ідея возводиться в абсолют і заради неї треба вбити власну матір. Це трагедія, але за глибиною думок і силою почуттів – це шедевр. Принаймні мене, критично мислячу людину радянського виховання, ця новела вилікувала остаточно і безповоротно.
А ось про «Сад Гетсиманський» І. Багряного почула від вчительки негативну думку і згадала: коли мій син-десятикласник (який тоді не був фанатичним книголюбом) проковтнув цей твір за один день, не відриваючись, і сказав: «Потрясно! Це інструкція, як вижити, не зрадивши себе, в сталінській тюрмі». Я була здивована точністю такої оцінки. Це книжка для виховання, загартування справжніх, сильних духом людей. Ця тема не актуальна сьогодні? Путінські катівні чи донецькі підвали гуманніші за сталінські? Події в повісті відбуваються в переповненій камері харківської тюрми, де зібрані люди різних національностей і суспільних середовищ: українські селяни-«куркулі» й інтелігенти-«націоналісти», росіянин-військовий, комуніст-«шкідник» і юний єврей-скрипаль, – усі «вороги народу». Такі узагальнені типажі, цікаві характери й долі, такі різні світи сконцентровані в одній тісній камері, а через їхні спогади й уяву показана вся суть сталінської системи Країни Рад. Попри те – герой книжки (а твір автобіографічний) виходить переможцем! Він вижив, бо не зламався, не оббрехав під тортурами себе, своїх рідних і друзів, бо мав Бога у серці (а не на показ). Тому ця повість оптимістична і необхідна молоді. Її треба повернути до шкільної програми. Будь-яка світова література пишалася б таким твором.
Щодо оптимізму, на брак якого в українській літературі нарікає молодь: раджу прочитати потрясаючу повість «Старший боярин» Тодося Осьмачки; там – на тлі колективізації і розорення села – шалене кохання, боротьба і особиста перемога.
Тепер про Тараса Григоровича. У шевченкознавеця-асистента, судячи з його тверджень, справжнє відкриття Шевченка ще попереду. Це не його вина, а нашої системи освіти біда. Ми з учасницею передачі вчителькою Наталею Дмитрівною були щасливіші – ще в дитячому садочку і молодшій школі серцем сприйняли Шевченка і багато вчили напам’ять, а дехто з наших ровесників декламував всього «Кобзаря». Ну, майже всього – дозволеного радянською цензурою. Але зараз молоді літексперти (чула таких і на «Громадському радіо») намагаються вихолостити Шевченка радикальніше, ніж дозволяла собі навіть комуністична влада, щоб убезпечити дітей від негативного впливу його поезії.
Молодий шевченкознавець стурбований тим, що в 9-му класі занадто багато уроків присвячено чомусь саме Шевченкові: Шевченко і «Кавказ», Шевченко і «Гайдамаки», Шевченко і «Катерина» і т. д. Скільки можна терпіти цього Шевченка з його кріпаками, плачами, покритками, неволею, панською сваволею?! А далі – о жах! – Шевченко і Біблія! Уявити страшно, як дев’ятикласники будуть страждати, коли всі ці твори читатимуть! А й то правда: якби Сергій Нігоян в школі не вивчив «Кавказ», то й не загинув би. І гайдамаки – «разбойники, воры» – вже давно застаріли. Про це не тільки Катерина ІІ, а й сам Бузина писав. Блискуче відповів бузинівцям сам Тарас Григорович у післямові до «Гайдамаків»:
Дарма праця, пане-брате:
Коли хочеш грошей
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,
Про Парашу, радость нашу,
Султан, паркет, шпори,
От де слава!!! а то співа:
Грає синє море,
А сам плаче, за тобою
І твоя громада
У сіряках!.. Правда мудрі!
Спасибі за раду:
Теплий кожух, тілько шкода —
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.

Асистент не радить зосереджуватися на ранніх творах Кобзаря, а далі здійснює справжнє «відкриття»: Шевченкова поезія пізнього періоду набагато модерніша, ефектніша, цікавіша ніж рання. Як приклад такої пізньої поезії цитує (нагадавши виступ І. Малковича) рядки вірша «Ми восени таки похожі…». Це справді поетичний шедевр, а Шевченко – модерніст, імпресіоніст і новатор у поезії, от тільки вірш написаний «не пізнім», а молодим, 35-річним Тарасом і закінчується не печаллю – відчаєм:
А тобі, мій одинокий,
Мій друже єдиний,
Горе тобі на чужині
Та на самотині.
Хто з тобою заговорить,
Привітає, гляне?..
Кругом тебе простяглася
Трупом бездиханним
Помарнілая пустиня,
Кинутая Богом.

То що – і цей вірш викинемо зі шкільних програм, щоб не засмучувати діток? Чи знайдемо слова, щоб пояснити їм: Тарас Григорович – жива, смертна людина і велетень духу, який подолав свій відчай («караюсь, мучусь, але не каюсь!»), нелюдські умови каторги, переміг усіх царів-самодержців, кріпаччину, солдатчину, жандармів, ленінізм-сталінізм і російський великодержавний шовінізм, переможе і сучасних експертів.
Шевченко і Біблія – ця тема чомусь також занепокоїла молодого шевченкознавця. На моє переконання, Тарас Григорович розтлумачив українцям Закон Божий, переповів так, щоб запам’ятали на рівні свідомості й підсвідомості й жили за Божими заповітами. Ось чому «Шевченко – це наше все!» (ця фраза теж не подобається молодому експерту). Коли десятирічна дівчинка зненацька запитала мене: «Чому росіяни нас не люблять, чому напали на нас?», – я їй пояснила: «Це тому, що росіяни моляться не Богові, вони моляться царю, Путіну і Сталіну, малюють їх на іконах, зневажають заповідь Божу: «Не сотвори собі кумира!». Дитина мене зрозуміла, бо вже знала десять заповідей. А Шевченко переповів цю заповідь геніально просто, щоб зрозуміли не тільки діти, а й молоді літексперти:
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі
І більше на землі нікому
Не поклонітеся! («Неофіти»)

Як же допомогти школярам віднайти шлях до Кобзаря? Спасибі учасникам радіопередачі, що загострили, це питання. Асистент з Національного музею Т. Шевченка, спостерігаючи за дітьми-екскурсантами, зауважив: у сучасних дітей «кліпове мислення», вони не хочуть читати більше 3-4 рядків, їм треба подавати матеріал візуально (через картинки) та інтерактивно – в ігровій формі, мультимедійно. Золоті слова! Геніальність Тараса Григоровича в тому, що й це він передбачив! Залишив «живим і ненарожденним землякам» неоціненний скарб – «двокрилля творчості» (так назвав універсалізм Шевченка колишній співробітник музею В. Яцюк). Одна прикрість – геніальному художникові десять років забороняли писати і малювати, він часто не мав ні фарб, ні паперу, а про полотно і не мріяв, тому більшість його малюнків і акварелей – невеликого формату, заховані в музеї за холодним, лискучим склом, де їх дитині складно роздивитися.
Але я сподіваюся, що наші молоді асистенти здатні мислити по-сучасному, нестандартно, а тому здогадаються збільшити Шевченкові малюнки, показуватимуть їх на інтерактивних дошках, у форматі 3-Д. Збільшать автографи текстів, озвучать їх у виконанні кращих читців і співаків, заохотять дітей повторювати окремі рядки, улюблені вірші. Це щоб на першому етапі зацікавити, а далі кожен має поступово (не всього зразу!), самотужки читати й перечитувати Шевченка, бо від споживання лише готових кліпів зупиниться розвиток дітей і всього суспільства («Нечитання зживе українців зі світу», – Є. Маланюк) і настане «451 градус по Фаренгейту» Рея Бредбері.
Ольга Яремійчук
https://www.facebook.com/profile.php?id=100015535848579


Андрій Нікітін2016-07-14 00:35:37

Дорога Наталіє Дмитрівна!

Бажаю Вам тепла. Не вистачає слів, щоб висловити свою думку про Вас. Щастя Вам в особистому житті.


Наталія Платонова2015-05-31 23:11:18

Дорога Наталіє Дмитрівна! Дякую за неймовірну любов до дітей та терпіння, які надихають їх на навчання та заражають любов'ю до знань.


Наталія Попович2015-04-26 15:09:42

Шановна Наталіє Дмитріївно! Вас вітає представник відділу електронних книг видавництва "Ранок" Наталія. Нас дуже зацікавив Ваш корисний та пізнавальний сайт і ми хотіли б запропонувати Вам співробітництво. Якщо Ви б хотіли дізнатися деталі, прошу відповісти листом на вказану електронну адресу або зателефонувати за номером 050-721-27-82. Чекаємо на відповідь від Вас!


Не забудьте залишити відгук!

Веб-сайт Наталії Порало

  • Помітили помилку в тексті? Натисніть Ctrl+Enter, допоможіть її виправити!
    Система Orphus

Останні події

Сподобався сайт? Оціни його за допомогою соціальних мереж!

Через обліковий запис ВКонтакті:

Через обліковий запис Facebook:

Через обліковий запис Mail.Ru та Однокласники:

Подобається

Через обліковий запис Twitter:

Через обліковий запис Google+: